Гучно сказано, правда? Проте я не маю сумнівів в цьому.
Все починалось з буденного листування двох незнайомців, перша спільна тема - вступна кампанія. Обговорювали безліч тем, проте не були щирими. Дешева мелодрама. Ну а що було до тебе? Лише нещастя.
Наша перша весна, коли перше кохання світилось в наївних очах. Безглузда розлука. Старання склеїти втрачене щастя. Я так боялась, щось зробити не так, один рух і крихка чаша наших почуттів могла розбитись в безталанних руках.
Обіцяла Богу відмовитись від свого безумства, тільки б ти був поруч. Ну що ж. Обіцянкам моїм не можна вірити. Я не в силі сама побороти це і не маю права комусь завдати болю цією гіркою правдою, це лише мій тягар.
Колись наша історія кохання, стане просто історією.

якось дивно
стільки всього хочу розказати, проте не можу знайти потрібних слів, важливих тем
але ж правду кажуть
людина пише про важливе тоді, коли страждає
а у мене все добре
поки

Я буду любити його вічно, хоч і знаю, що ця вічність буде найкоротша з усіх можливих